Intonation and its components as a persuasive means for rendering communicative moves in U.S. Presidents’ speeches

Abstract

Для комплексного розуміння характеру взаємодії елементів різних рівнів, доцільним видається розгляд просодичних засобів, природа яких виявляє високий інтенсифікуючий потенціал, на тлі аналізу їхньої взаємодії з мовними засобами інших рівнів. Результати дослідження засвідчили існування на лексико- семантичному рівні таких індикаторів комунікативних ходів президентського дискурсу як позначувані лексичними одиницями учасники комунікації; об’єкти, події, дії; ознаки комунікативної ситуації і ставлення мовця до повідомлюваного; позначення модальності тощо. Подібне досягається використанням іменників, прикметників, підсилювальних часток, заперечних та неозначених займенників, прислівників. Потенційна здатність впливати, а звідси і втілювати тактичні засади повідомлюваного властива всім засобам образності як- от метафора, епітет, антитеза, порівняння, контраст, емотивна й оцінна лексика, у тому числі й емоційно забарвленим синонімам, гіперболічним та іронічним висловлення тощо. Установлено, що за монотонного виголошення промови, коли інтонаційні моделі використовуються для трансляції загально- комунікативного значення, здатність слів-актуалізаторів комунікативних ходів з високим персуазивним потенціалом зворушувати почуття та свідомість адресата нівелюється. І навпаки, сприйняття смислу як і риторична виразність повідомлюваного збільшується завдяки варіаціям певних просодичних параметрів – мелодики, тембру, діапазону, фразового наголосу, темпу тощо. The article presents the findings of the study of U.S. presidents’ speeches. It particularly focuses on intonation organization of communicative moves as well as some other lexical and grammatical means the presidents use to make their rhetoric practices as persuasive as possible. Our findings show that on a lexical and semantic level, the most obvious indicators of communicative moves in the presidential discourse are the participants of the communication; objects, events and actions; the speaker’s personal attitude to the message; the indication of the designation of the modality (time, obligation) etc. These are achieved by the use of nouns, adjectives, intensifying particles, negative and indefinite pronouns, and adverbs. To convince listeners and achieve tactical objectives, presidents adopt a wide range of expressive figures like metaphor, epithet, antithesis, simile, emotive and evaluative lexes including synonyms, hyperboles, ironical and humorous expressions etc. in their speeches. The tropes allow the intended audience to form a more personal connection with the speaker, since they convey more of a conversational feel. The opposition «good – bad» as a distinctive feature of the communicative moves that introduce «negative sides accentuation tactic» are quite often represented by some negative information for concentrating the intended audience on the president’s positive qualities. In this case, the speaker may use a contrast or an opposition as variants of antitheses. Unlike the latter, they don’t involve antonyms but words, phrases or sentences that extend negative or positive connotations of the message. The analysis of the presidential discourse shows that actualization agents of some communicative moves may include such syntactical devices as parallel constructions and repetitions, constructions with conditional complex sentences, imperatives, future forms of the verb, imperative, interrogative, negative syntactic constructions and so on. On the prosodic level, they are often accompanied with the parallelism of suprasegmental units, i.e. the repetition of the same intonation model in the parallel constructions. As a result, the utterance not only becomes more energetic but also acquires a specific rhythm, which enables a speaker to transmit the entire energetic potential of the words. Adjusting to a specific rhythm and its dynamic changes both make it easier for the audience to understand the message and attract their attention to the quanta of information which are of primary importance for the realization of various distinct communicative moves.