Діяльність Українського наукового товариства у Києві у фокусі вітчизняних досліджень: зміна методологічних підходів і парадигм

Abstract

The article analyze the national historiography of the ХХth – early ХХІth centuries and information about the Ukrainian Scientific Society activity, functioning in Kyiv in 1907-1921 as an independent public scientific association of academic type, subsequently having entered (in 1921) in the Ukrainian Academy of Sciences. The main historiographical accents in the study of the theme were highlighted. It was established that the pre-Soviet publications about the Ukrainian Scientific Society were inherently descriptive and as a rule generalized the society’s activity for a certain period of time. Generally such works were directed at a scientific association popularization. In the Soviet period the society’s history practically has not been studied because of the USS qualification as a bourgeois-nationalist center, whose experience was valuable for Soviet science. Analysis of the leading tendencies of modern historiography shows that enough attention is paid to the history of USS and most significantly, significance and role of the society in the processes of Ukrainian revival in general and in the development of national science in particular were reappraised. As a rule, general history of a scientific society, preconditions of its origin, formation stages, structure, personnel, publishing and other scientific activities are investigated in historical science, the process of individual society sections and its commissions creating were retraced, their contribution to the development of Ukrainian studies and partially – medical, natural and legal studies was identified. The article also outlined upcoming research trends of individual theme segments for other scientists. The main methodological principles and approaches on which it was possible to reconstruct the process of increasing knowledge on the history of the Ukrainian Scientific Society were the principles of historicism, objectivity, consistency, comprehensiveness, historiographical methods of analysis and synthesis of knowledge development, narrative, method of interpretation, historiographical method of sources criticism etc. У статті проаналізовано вітчизняну історіографію ХХ – початку ХХІ ст., у якій накопичено відомості про діяльність Українського наукового товариства, що функціонувало у Києві у 1907-1921 рр. як самостійне громадське наукове об’єднання академічного типу, згодом увійшовши (в 1921 р.) до складу Всеукраїнської академії наук. Виділено основні історіографічні акценти у дослідженні даної теми. Встановлено, що публікації дорадянського періоду про Українське наукове товариство за своєю суттю були описовими і, як правило, узагальнювали діяльність товариства за певний проміжок часу. Загалом такі розвідки спрямовувалися на популяризацію наукового об’єднання. У радянський період історія товариства майже не вивчалася у зв’язку з кваліфікацією УНТ буржуазно-націоналістичним осередком, досвід якого не становив цінності для радянської науки. Аналіз провідних тенденцій сучасної історіографії засвідчує, що історії УНТ приділено достатньо уваги та, головне, – по-новому оцінено значення і роль товариства як у процесах українського відродження в цілому, так і в становленні національної науки зокрема. Як правило, в історичній науці вивчається загальна історія наукового осередку, передумови його виникнення, етапи становлення, структура, персональний склад, видавнича й інші напрями наукової діяльності, прослідковано процес створення окремих секцій і комісій товариства, окреслено їхній внесок у розвиток українознавчих досліджень, частково – медичних, природничих і правових. У статті також накреслено перспективні напрями дослідження окремих сегментів теми для інших науковців. Основними методологічними засадами та підходами, на основі яких вдалося реконструювати процес прирощення знань з історії Українського наукового товариства, були принципи історизму, об’єктивності, системності, всебічності, методи історіографічного аналізу та синтезу розвитку знань, наративний, метод інтерпретації, критики історіографічних джерел тощо.