Монументалізація постаті Т. Шевченка в Радянській Україні 1930-х рр.: підміна національних цінностей

Abstract

У статті простежено процес увіковічення радянською владою постаті Т.Шевченка у 1930-х рр. через зведення монументальних пам’ятників Кобзарю, підкреслено неоднозначний характер офіційних заходів влади. У 1930-х рр. почалося масове знищення радянськими органами української культури, зазнають руйнування, перебувають у занедбаному стані пам’ятні місця, могили відомих українських діячів, у тому числі і Т.Шевченка. У цей же час почалася робота зі зведення грандіозних пам’ятних скульптур радянської пропаганди. Влада почала популяризувати окремі культурні об’єкти та постаті України, котрі мали презентувати велич багатонаціональної культури СРСР, серед яких був і Тарас Шевченко. Оскільки «вбити» пам'ять про Шевченка радянській системі було не під силу, почалося привласнення його образу, спадщини, розгорнувся довготривалий процес «радянізації» та більшовицької сакралізації образу Кобзаря. До 20-ї річниці Жовтневої революції влада звернула увагу на проблему реставрації могили Тараса Шевченка, почався процес зведення пам’ятників Кобзарю у Харкові та Києві. Крім художніх діячів до цієї роботи були залучені найвищі посадовці держави, котрі визначали не лише розміри кошторису, темпи і засоби будівництва, а мали переважний голос при визначенні художньо-естетичного і, особливо, ідеологічного наповнення монументу. Як наслідок, образ Т.Шевченка втрачав національні ознаки та набував пролетарсько-революційних рис. Крім того, розмахом будівництва і величчю вшанування пам’яті про Шевченка влада намагалася послабити стан шоку власних громадян від масштабів руйнування культурних цінностей, звинувачення в тотальному знищенні національних святинь. The article traced how the Soviet authorities perpetuated the personality of T. Shevchenko in the 1930s, erected monumental monuments of Kobzar, and at the same time observed the ambiguous nature of official measures taken by the authorities. In the 1930s the mass destruction of the Soviet bodies of Ukrainian culture took place, they were destroyed, the memorial sites, the graves of famous Ukrainian figures, including Taras Shevchenko, were neglected. At the same time, work began to erect grandiose memorial sculptures of Soviet propaganda. Authorities began to promote individual cultural sites and personalitys of Ukraine, which were supposed to represent the majesty of the multinational culture of the USSR, including Taras Shevchenko. Since the Soviet system could not "kill" the memory of Shevchenko, the appropriation of his image, inheritance began, a long-term process of "Sovietization" and the Bolshevik sacralization of the image of Kobzar began. By the 20th anniversary of the October Revolution, authorities began restoring and abandoned the Taras Shevchenko tomb, and began erecting Kobzar monuments in Kharkiv and Kiev. In addition to artistic figures, the highest officials of the state were involved in this work, who determined not only the size of the budget, the pace and the means of construction, but had a predominant voice in determining the artistic and aesthetic and, in especially, the ideological content of the monument. As a result, T. Shevchenko's image lost national character and became proletarian-revolutionary. In addition, with the scale of construction and the grandeur of the memory of Shevchenko, the authorities tried to alleviate the state of shock of their citizens on the scale of destruction of cultural values, accusations of the total destruction of national shrines.