Політичне життя в західноукраїнських землях (1921–1939 рр.)

Abstract

У дисертації на основі широкого кола історичних джерел уперше здійснено комплексну наукову реконструкцію політичного життя Східної Галичини і Західної Волині, ролі Греко-католицької і Православної церков, священицтва та вірних в державно-соборницьких процесах міжвоєнного періоду. З використанням сучасної методології розроблено низку ключових проблем, які відтворюють цілісну картину політичних течій і духовних інституцій. У міжвоєнну добу відновлення західноукраїнської державності не входило в далекосяжні плани провідних європейських країн, які після тривалого зволікання всупереч волі українського народу, передали Галичину Польщі. Дія міжнародного чинника стала вирішальним фактором у поразці концепції боротьби за незалежність Галицької республіки. Рішення Ради послів Антанти від 15 березня 1923 р. спричинило глибоку політичну кризу у національно-визвольному русі, змінило розстановку політичних сил, призвело до їх розмежування, породило протиборство між політичними угрупуваннями. З’ясовано, що в основі конфлікту було різне бачення перспектив національно-політичного руху, контроверсійні підходи у ставленні до Польщі, радянської України, ролі еміграційних центрів. Найважливішою проблемою стала консолідація національних сил, згуртування їх на державотворчій платформі. З виникненням Українського національно-демократичного об’єднання і Волинського українського об’єднання, активній суспільній позиції ієрархів і духовенства Греко-католицької церкви і українізація Православної, настав новий етап розвитку національно-демократичного руху міжвоєнного періоду. Він характеризувався організаційним і політичним відновленням домінуючого впливу націонал-демократів, а також появою 19 радикальних течій – українських націоналістів і комуністів. У другій половині 20- х років ХХ ст. вони опанували культурно-освітні, господарські, спортивні, релігійні товариства і установи, здобули підтримку селянства та по пулярність серед молоді. Встановлено, що перебуваючи у центрі політичного спектру, націонал-демократія і духовенство виражали інтереси основної маси українського народу, справляли консолідуючий вплив на всі верстви суспільства, виступали творчою силою у різних ділянках громадського життя, намагалися справити вплив на націоналістів і комуністів та їхніх прихильників. Націонал -демократія найбільше відповідала державницьким традиціям українського народу, менталітету та світобаченню. Діяльність та програми громадсько-політичних об’єднань української спільноти на землях Західної України міжвоєнного періоду вплинули на національну свідомість українців та мали стале національно -політичне підґрунтя. Це стало на перешкоді асиміляції і полонізації українського населення. Доведено, що великим здобутком українських національно-демократичних сил і церкви було створення в результаті тривалої боротьби системи національної освіти, культури, виховання. Просвітницькі, мистецькі, господарські, молодіжні товариства і організації охоплювали усю українську спільноту, зіграли вирішальну роль у формуванні національної свідомості, засад громадянського суспільства. Процесу національно-політичної суверенізації українського народу протидіяв польський політикум, який розглядав Західну Україну, в першу чергу, Галичину, як невід’ємну складову Польської держави. Проаналізовано програмові засади політичних партій, організацій, об’єднань, парламентських фракцій, товариств, що діяли у Східній Галичини і Західній Волині. Ключова роль належала Греко-католицькій і Православній церквам, як духовним інституціям народу. Допускаючи прорахунки і втрати, переживаючи ідейні та організаційно-політичні кризи, змінюючи тактику і стратегію, вони охопили всі сфери суспільного життя. Національна державницька ідея залишалася незмінною на всіх етапах. Дух соборництва українців відігравав величезну роль у політичній боротьбі. Це не лише проблема етнічно-територіальна. Політичне поняття соборності вміщувало трактування терміну як єдності народу, що проживав на території України. На основі систематизованого фактологічного матеріалу автор стверджує, що представники політичної орієнтації на УССД розуміли це як синонім централізованої унітарної країни, як вимагання «духовної єдності» з українцями неукраїнської національності чи лояльності від них. В широкому розумінні поняття собороності охоплювало єднання на основі демократії, свободи, культури, толерантності тощо. Політичні партії і організації стояли на сторожі соціальних, громадянських, демократичних прав поневоленого українського народу. In dissertation, on the basis of the wide range of historical sources, for the first time a complex scientific reconstruction of the political life in the Eastern Galicia and the Western Volhynia, role of the Greek Catholic and the Orthodox churches, the priesthood and the faithful in the state-uniting processes during interwar period was made. A number of key issues that reflect the complete picture of the political movements and religious institutions were developed using modern methodology. It was determined that the most important pr oblem was the consolidation of the national forces and their cohesion on the state-platform. With the occurrence of the Ukrainian national-democratic union and Volhynia Ukrainian union, active social position of hierarchy and clergy of the Greek Catholic church and ukrainization of the Orthodox Church, the new phase in development of the national democratic movement of the interwar period had began. It was characterized by organizational and political re-establishment of the dominant influence of the National Democrats and also appearance of the radical movements - 21 Ukrainian Nationalists and the Communists. In the second half of the 20 th of the XX century they have mastered the cultural-educational, economic, sports and religious associations and institutions, have gained the support of the peasantry and popularity among young people.